Заплющте на секунду очі й уявіть аромат.Цей теплий, густий запах, у якому переплітаються солодкавість запеченого буряка, кислинка томатів, пряність кропу та легкий, ледь вловимий димок. Для мільйонів людей цей запах – це не просто сигнал про те, що обід готовий, це затишок кухні, де за круглим столом збиралася родина. Це відчуття безпеки, навіть коли за вікном тривога, шахеди.
.
Ми звикли думати, що культурна спадщина – це щось величне й матеріальне. Це Колізей у Римі, Тадж-Махал в Індії чи Софійський собор у Києві. Те, що можна помацати руками, сфотографувати й закрити на ніч під охорону.
.
Але існує інша спадщина. Невидима. Невловима. Вона не застигла в камені. Вона живе в наших руках, коли ми вишиваємо сорочку, вона звучить у нашому голосі, коли ми співаємо колискову, і вона вирує в гарячому глиняному горщику на плиті.
.
Це нематеріальна культурна спадщина. І сьогодні я хочу поговорити з вами про один із найдивовижніших її проявів, який нещодавно увійшов до списку термінової охорони ЮНЕСКО. Про культуру приготування українського борщу.
.
Чому саме борщ?.
Коли іноземці чують про борщ, вони часто кажуть: “О, так, це той смачний буряковий суп!”.
Але в тому й річ: “борщ – це не суп”. І це не просто рецепт.
.
Коли ЮНЕСКО вносила український борщ до списку нематеріальної спадщини, вони оцінювали не хімічний склад страви чи смакові якості. Вони оцінювали культуру його приготування. А це абсолютно інший вимір.
.
Культура приготування українського борщу , то живий соціальний ритуал.
Спробуйте запитати в будь-якому українському місті чи селі: “Який рецепт борщу є правильним?”
.- і ви розпочнете справжню інтелектуальну війну.
– На Поліссі до нього додають гриби та сушені чорниці.
– На Півдні, біля моря, його варять на рибному бульйоні з додаванням сухофруктів.
– На Поділлі кладуть копчені груші.
– На Слобожанщині додають пиво або квас.
.
Більше того, ця традиція має неймовірні локальні виміри, які ми бережемо на рівні громад.
Наприклад, на моїй рідній Львівщині на території Стрийського району, “Традицію приготування і споживання Гетьманського борщу” офіційно внесено до Реєстр елементів нематеріальної культурної спадщини Стрийського району.. Це унікальний рецепт зі своєю історією, де шляхетність смаку переплітається з багатовіковими традиціями землі Гетьмана Івана Виговського.
.
І іронія в тому, що правильні – всі рецепти. Борщ – це, мабуть, найдемократичніша страва у світі. У ньому немає жорсткої догми. Кожна родина, кожен мікрорегіон має свій секретний інгредієнт, який передається від матері до доньки, від батька до сина. Борщ – це маркер приналежності. Це кулінарний генетичний код.
.
Давйте подивимося на процес приготування борщу як на метафору суспільства.
.
Що таке борщ? Це поєднання десятків абсолютно різних інгредієнтів. Буряк дає колір і солодкість, капуста – текстуру, томати – кислинку, часник – характер. Окремо кожен із цих овочів є простим і буденним. Але коли вони опиняються в одному казані й повільно томляться на вогні, відбувається магія. Вони не втрачають своєї індивідуальності, але разом створюють абсолютно новий, гармонійний і багатий смак.
.
Чи не це є ідеальною моделлю здорового суспільства? Де кожен із нас, залишаючись унікальним, працює на спільний, неймовірний результат.
.
Ба більше, приготування борщу – це акт єднання. Сім’я, чи родина збирається разом: хтось чистить картоплю, хтось шаткує капусту, хтось веде запеклі дискусії про те, чи варто додавати квасолю. За цим процесом обговорюються новини, заліковуються душевні рани, передаються життєві мудрості. Це терапія. Це простір, де час сповільнюється.
.
Сьогодні, у час віjни та міграції, нематеріальна спадщина набуває особливого значення.
Коли люди змушені тікати зі своїх домівок, рятуючи життя, вони не можуть забрати з собою улюблені пам’ятники, парки чи будинки. Вони їдуть з однією валізою. Але в цій валізі, у найглибшому куточку їхньої пам’яті, лежить те, що ніхто й ніколи не зможе відібрати чи знищити ракетами.
.
Їхні пісні. Їхні казки. І рецепт бабусиного борщу.
Опиняючись у безпечних місцях в Україні, чи десь закордоном в Польщі, Німеччині, Канаді чи США, перше, що роблять тисячі українських жінок і чоловіків, щоб відчути землю під ногами й повернути собі частинку втраченого дому, – вони йдуть на місцевий ринок, шукають буряк і варять борщ. Вони пригощають ним сусідів, які прихистили їх. Вони діляться своєю культурою.
.
Через гарячу тарілку червоного борщу світ дізнається про Україну більше, ніж через сотні сухих політичних звітів. Це мова гостинності, стійкості та любові до життя.
.
Ми часто думаємо, що збереженням спадщини мають займатися якісь абстрактні інституції, міністерства чи науковці в пильних архівах. Але правда полягає в тому, що нематеріальна спадщина живе лише тоді, коли її практикують.
.
– Якщо старовинну пісню не співати – вона помре.
– Якщо традиційний орнамент не вишивати – він забудеться.
– Якщо борщ не варити – він стане просто історичним фактом у Вікіпедії.
.
Тому мій заклик до вас сьогодні дуже простий.
Не чекайте особливого приводу.
Заплануйте сьогодні ввечері, щоб цими вихідними, зібрати своїх близьких, друзів. Купіть свіжих овочів. Почистіть буряк, посперечайтеся про квасолю чи секрет Гетьманського рецепту, додайте дрібку любові й зваріть свій борщ.
.
Бо кожен раз, коли ви це робите, ви стаєте не просто кухарем. Ви стаєте живим хранителем тисячолітньої культури. Ви робите так, щоб нитка, яка зв’язує нас із нашими предками й веде до наших нащадків, ніколи не перервалася.
.
Смачного! І бережіть те, що робить нас нами.
