.
.
.
.
.
.
Луганська область Краснодон – Ольга Нєстєрова ;
Херсон – Ірина Сікора;
Донець – Любов Зварич;
Марганець Дніпропетровська область – Елена Фомічова ;
Харків- Лідія Бусловська;
Харків – Олена Житник ;
.
.
.
.
.
.
Українська учителька, письменниця, активістка українського жіночого руху, перша на західній Україні поетеса, чиї твори стали популярними.
Уляна Кравченко – це творчий псевдонім Юлії Марії Шнайдер (у заміжжі Німентовської), яка є знаковою постаттю українського жіночого руху і нашої національної історії. Маючи по батьковій лінії німецьке коріння, вона обрала для літературного псевдоніму українську версію свого прізвища (“Шнайдер” із німецької перекладається як “кравець”). Письменниця змалку добре знала польську і німецьку мови, але, як щира українка, на зшитках своїх поезій підписувалась «Уляна Улянівна Кравченко». Упродовж усього життя вона укріплювала й розвивала свою національну свідомість.
.
На початку 1880-х Уляна Кравченко стала завзятою борчинею за поширення прав жінки, ідейною соратницею Наталі Кобринської.
У міжвоєнний період Уляна Кравченко тісно співпрацювала з Союзом Українок. Вона є авторкою слів гімну цього товариства «За нами, сестри, темінь ночі…». За виняткові творчі заслуги у вихованні молодшого покоління українського жіноцтва 1929 р. її обрали почесною членкинею Союзу Українок.
.
Основою творчого життя і громадянського чину цієї непересічної жінки стала ідея жертовної самопосвяти для рідного народу. До глибокої старості вона підтримувала зв’язки з творчою молоддю, відомими українськими літераторами і діячами. Попри поважний вік, проблеми зі здоров’ям та інші труднощі, писала, творила, жила літературою і в літературі, постійно перебувала у національному літературному процесі та громадській діяльності.
Це була справді Велика Громадянка – «жінка виїмково шляхетна, добра, достойна, людина великої духової культури”.
Священик УГКЦ, письменник, громадський діяч Батько українського маляра, представника класицизму й академізму в Галичині, письменника і публіциста, народовця Корнила Устияновича.
Походив із родини посадника міста Миколаїв на Львівщині. Початкову освіту здобув у Миколаєві, далі закінчив нормальну школу у Львові (1820—1824) та Львівську гімназію (1824—1830), також 2 курси філософського факультету університету (1830—1832) та (1838). У 1835 р., будучи семінаристом, увійшов до гуртка Маркіяна Шашкевича. Друкуватися почав 1836 року. Став ініціатором і співзасновником літературно-наукового товариства «Галицько-Руська матиця».
Доньки Устияновича Ольга та Марія (сидить) з Ольгою Кобилянською, 1882 р.
Був парохом у селищі Славсько (Стрийщина), м. Сучаві, чернівецьким деканом.
1848 року — один з ініціаторів «Собору руських учених» (центральною подією «Собору» (19 жовтня 1848 р.) була програмна промова Миколи Устияновича). Виступав за єдність Галичини і Наддніпрянщини.
1861–1866 — посол до Галицького крайового сейму.
1868 р. один із співзасновників та очільників «Просвіти».
Деякий час редагував урядовий часопис «Галичо-Рускій ВЂстникъ». З 1870 р. жив у м. Сучаві (Буковина). Там заприятелював з родиною Кобилянських, знав Ольгу Кобилянську змалечку, його доньки потоваришували з майбутньою письменницею, особливо Ольга, яка товаришувала з нею до кінця життя.
Помер у Сучаві 1885 року.
.
«Не послідню силу, — писав у некролозі Іван Франко, — покрила буковинська земля… умер один із перших будителів нашого народного духу, друг Маркіяна, „Соловейко“, як звали його молодші товариші, умер, залетівши на старості літ на чуже поле, забажавши співати „по нотам“».
.





















































