Територія тюрми – це місце скорботи і сліз для стриян. Тут загинули сотні українців, серед них були не лише свідомі борці за волю і незалежність, але й старики і зовсім маленькі діти. Сучасне приміщення тюрми було збудоване тоді, як і суд, після великої пожежі 1886 року. Два корпуси, суд і тюрма, з’єднувалися посередині, а із залу суду можна було зразу потрапити до тюрми, що як і суд мала П-подібну форму. Уся територія тюрми була огороджена високим (3,5 м) товстим муром довжиною 230 м, а посередині стояв невеликий будинок – побутовий блок (зараз – приміщення музею). Адміністрація знаходилась в окремому одноповерховому будинку із входом від вул. Трибунальської (Є. Олесницького), там розміщувалася охорона та обслуга тюрми.
Справа від брами було карантинне приміщення, через яке проходили в’язні та хворі. Такою була тюрма і за часів Австро-Угорщини, і за часів Польщі, аж до 1939 року.
Уже з середини 20-х років тюрма набрала політичного характеру, вона була заповнена в’язнями – українцями, звинуваченими в націоналізмі. Ставлення тюремників до в’язнів ніяк не можна було назвати гуманним: переповнені камери, фізичні знущання на допитах, але все це блідне в світлі того, що довелося пережити в’язням часів радянської окупації. Уже у 1939-40 рр. енкаведисти “удосконалили” тюрму. На трьох кутах охоронних мурів побудували сторожові вишки, висунувши їх за мур, щоби добре проглядалися зовнішній і внутрішній бік мурів. Вишки були укомплектовані кулеметами. Охоронний мур з двох боків освітлювався, крім того зверху був покритий битим склом і завершений колючим дротом. Під муром, справа від вхідної брами, збудували ізоляційні бокси, розміром 1х1,5 м, там тримали особливо покараних під час слідства. Віконечко у вхідній брамі замінили на оглядові щілини. Тюрму начинили знаряддям тортур. Скільки тут було знищено людей напередодні війни у 1941 році, невідомо. Частину закатованих знайдено зразу після приходу німців, їх перепоховано на міському кладовищі, а під час розкопок 1991 року виявлено ще 255 останків. Є свідчення, що окремі кістяки знаходили і в 60-х роках, коли тут діяла колонія для неповнолітніх дівчат, їх викидали на грузовики і вивозили у невідомому напрямку. Тож визначити кількість загиблих уже неможливо. На місці братського поховання у 1991 році було споруджено підземний саркофаг-гробницю, в якому зібрали останки жертв. Над саркофагом на стіні – великий хрест, обабіч – стели з рельєфними зображеннями спотворених криком людських облич. У 2005 році поховання стало складовою частиною меморіального комплексу “Борцям за волю України”. При вході в музей побудована арка з терновим вінком, а в центрі тюремного подвір’я бронзова – “Пієта” – скульптура матері і помираючого сина. Кожної години вдаряє дзвін, відмічаючи час, що переходить у вічність. Автори меморіалу – архітектор Орест Скоп та скульптор Василь Ярич.
Координати: вул.Олесницького 4 49.258365566187955, 23.84873802120365
Купити Магніт меморіальний комплекс (000182)
