1921 р. у с. Дуліби на Стрийщині на кошти місцевої громади збудували велику дерев’яну п’ятиверху церкву святого Юрія, мистецький ансамбль якої з органічним синтезом давніх традицій декоративного мистецтва та нових просторово‑планувальних рішень архітектури є одним з кращих зразків творчої співпраці професійного архітектора та народного будівничого. У церкві збереглися унікальні для Львівщини твори майстра Василя Турчиняка, що послідовно зберігав традиції гуцульського плоскорізьблення по дереву, був одним з небагатьох, хто використовував різьблений декор у оформленні фасадів сакральних будівель, збагатив формотворення та декорування предметів обладнання церковного інтер’єру. Історія будівництва церкви св. Юрія дозволяє простежити процес міфологізації особистостей народних майстрів у фольклорних переказах, наділення їх надприродними вміннями та здібностями віщування.
Історія.
Перші письмові згадки про церкву належать до XVI ст., містяться в податкових реєстрах 1507, 1515, 1589 рр. 1635 р. церква згоріла, 1692 р. нова церква отримала ерекційну грамоту стрийського старости Яна Собєського, 1699 р. село і церкву спалили татари. На початку ХVІІІ ст. на місці попередньої споруджено наступну дерев’яну церкву Святого Юрія [2, с. 119]. На місці сучасного храму стояла дерев’яна церква, побудована 1829 р. коштом Стрийського маґістрату [6, с. 338]. 1914 р. під час фронтових змагань першої світової війни церква згоріла, а 1921 р. (дата над входом в бабинець) стараннями місцевого пароха о. Петра Шанковського почали будувати новий храм. Проект майбутньої споруди виконав інженер‑архітектор Володимир Дидинський [2, с. 119]. Після війни у Галичині були створені інженерні експозитури, будівництво можна було розпочати тільки за проектом дипломованого архітектора та за узгодженням з цією установою. В. Дидинський був керівником експозитури в Рогатині, а згодом відкрив приватне інженерне бюро в Дрогобичі.
Реалізував проект майстер Василь Турчиняк з під містечка Делятин на Гуцульщині. Популяризатором і палким шанувальником творчості гуцульського майстра був парох дулібської церкви 1961–1993 рр. о. Михайло Дацишин, який зібрав великий пласт інформації про В. Турчиняка [1]. У матеріалах з особистого архіву священика є згадки про те, що, парафіяни, шукаючи майстра для будівництва храму, дізналися про будівничого унікальних дерев’яних церков, що походив з с. Луг біля Делятина. Війт М. Сушко, виїхавши на Гуцульщину, особисто оглянув споруди В. Турчиняка та домовився про будівництво церкви в Дулібах. Парафіяни були спантеличені, коли керувати будівництвом приїхав простакуватий хлоп у гуцульському кептарику та постолах, який не умів не те що креслити, а й читати, та, навіть не глянувши на план майбутньої споруди, сказав «Нащо мені сих паперів? Я в них не розуміюся» [3, с. 115–116].
На Гуцульщині В. Турчиняка називали непрóстим делятинським віщуном, його пророцтва переказували з покоління у покоління, вони обростали фантастичними деталями, особливо активно уже в роки Незалежності, від часу зростання популярності майстра. Громада села Дуліби уважала В. Турчиняка дивною людиною, що мала дар навіювання. Відомо, що селяни не могли дійти згоди щодо місця будівництва храму: частина вважала за краще перенести церкву ближче до центру села, інші відстоювали територію давньої споруди. В. Турчиняк припинив суперечки, наполягаючи, що стара місцина є благодатною, і з будівлею, побудованою тут, лиха не станеться. Кілька тижнів майстер не розпочинав будівництво і на запитання селян, чому не береться до роботи, сказав: «Треба зачекати, аж поки хтось у селі з поважних людей помре, тоді робота добре піде, не буде нещасного випадку» [3, с. 113]. За іронією долі, незабаром помер той війт, який запросив майстра на будівництво, після похорону роботи розпочалися і за час зведення церкви ніхто з робітників не травмувався. А ще розповідають, що характерник приручив воронів і з ними розмовляв, а також передбачив власну смерть.
У церковній книзі зафіксовані імена кваліфікованих дулібських майстрів — Федір і Степан Дулиш, Микола Синюра, Федір Рішко, Григорій Коник. При заміні покрівлі церкви 2020 р. було виявлено напис олівцем «Степан Дулиш». Родина Дулишів зводили також церкву в с. Грушова‑Красне, ще одна споруда на Львівщині, будівництвом якої керував В. Турчиняк [3, с. 115]. Родина будівничих Дулишів брала на себе найвідповідальніші у конструктивному плані частини будівлі.
Архітектура
П’ятиверха хрещата у плані споруда з прямокутним бабинцем і гранчастими апсидою та бічними раменами. Обабіч від вівтаря прибудовані ризниці. Церкву оточує піддашшя, енергійний виступ якого спирається на фігурні виступи зрубів. Над середохрестям церкви підноситься баня на восьмерику з одним заломом, перехід між зрубами оформлено трикутними закомарами. Центральна грушаста баня увінчана струнким ліхтарем, аналогічні за формою менші бані над бічними компартиментами завершуються витонченими маківками. Досконалу пірамідальну композицію храму автори побудували за допомогою виважених пропорційних співвідношень верхів і ступінчастої композиції західного фасаду, утвореної поступовим підвищенням двосхилих покрівель бабинця, притвору та балкону‑проповідниці.
Василь Турчиняк — один з небагатьох майстрів, що оздоблювали різьбленням фасади дерев’яних церков. Зокрема на стінах церкви в Дулібах майстер вирізав п’ять пишно декорованих многохресників (1,3×1,5 м), у неповторюваних композиціях яких об’єднані традиційні для Гущульщини орнаментальні мотиви, зокрема, крижики мальтійського типу, ружі, віконці, морщінка дубельтова, сіканці тощо. Художнім акцентом екстер’єру, що надає ошатності храму є різьблені полотна дверей та лиштва вікон.
Інтер’єр
Завдяки довершеним пропорціям інтер’єр церкви св. Юрія просторий та урочистий, у ньому домінує центричність композиції мас та об’ємів. Тут немає складних членувань, нагромадження планів з великою кількістю аркових отворів; архітектоніка мас підпорядкована одному — пориву вгору, до зеніту бані. На жаль, сьогодні стіни та склепіння церкви зашальовані дерев’яною вагонкою, методом, який був доволі показовим для радянської естетики. Відкритою залишилася тільки центральна баня, відтак, немає змоги повністю усвідомити пропорційний лад і просторову структуру інтер’єру церкви. Збагачують художній образ інтер’єру автентичні вітражі.
Непересічну мистецьку вартість мають різьблені предмети церковного обладнання, які виконав Василь Турчиняк. Його різцю належать павук‑панікадило та бічні вівтарі у храмі вірних, кивот і горне сідалище у вівтарній частині храму. Степан Дулищ твердив, що майстер різьбив без підготовчого рисунку не тільки декоративні мотиви, а й рельєфні ікони, зокрема, зображення Ісуса Христа на кивоті.
Василь Турчиняк був у захваті від собору Василя Блаженного на Красній площі, який побачив на фотографії [3, с. 107]. Ідеї запозичені з цієї пам’ятки — різноманітність форм верхів, надмірність пластичного декору — втілював у власних скульптурних творах. Як приклад можна навести кивот, бічні вівтарі та панікадило церкви св. Юрія, вирішення яких пов’язане з темою Небесного Єрусалима. У втіленні єдиного образу‑парадигми основна структура окремого твору залишалася незмінною та впізнаваною, при цьому зовнішні форми утворювали кожного разу нову комбінацію. Зокрема, кивот трактовано у вигляді церковці – ідеального храму в центрі Небесного Єрусалиму. Московському прототипу відповідає архітектоніка кивоту — композиція розташування, форма та рельєф покрівлі дев’яти куполів, а площинний багатий декор — типовий для гуцульського традиційного різьблення. У різьбленому обрамленні бічних вівтарів майстер використав композицію «храмового перерізу», що був характерним для сакрального мистецтва Галичини першої третини ХХ ст. Тип «обрамлення» запозичений у давньоруській мініатюрі, де арки на колонках увінчані банями асоціювалися із церковним простором. У трактуванні В. Турчиняка багатокупольна конструкція вівтаря, його ворота та вежі перетворилося на втілення стін Небесного Граду з видінь Йоана Богослова. Ідея павука‑світильника — це небесне видіння Нового Єрусалиму, освітленого самим Богом, а двадцять чотири свічки кратні дванадцяти відповідно до нумерології Книги Одкровень. У цій пам’ятці ідею міста, що складається з храмів, В. Турчиняк втілив у вигляді двоярусної споруди з банями і пірамідальними верхами.
До непересічних пам’яток різьбярського мистецтва другої половини ХХ ст. належать престол і запрестольних хрест.
Іконостас
Новаторські тенденції художнього підходу Василя Турчиняка певною мірою продовжив Григорій Войтович, який виконав у 70‑х рр. ХХ ст. іконостас церкви в Дулібах [4, с. 10]. Зокрема, він використав техніку сухого різьблення, запозичив окремі орнаментальні мотиви та композиційні схеми у свого попередника. Г. Войтовичу не вдалося досягти цільності стилю, але іконостас утворює гармонійне ціле з давніми предметами церковного інтер’єру. Ікони написав Богдан Гумецький (1914–1977) – митець зі складною долею [5]. 1939 р. він закінчив Краківську академію мистецтв, однак, повернувшись на батьківщину, роботи за фахом не знайшов. Під час німецької окупації два місяці перебував в ув’язненні в гестапо. 1942 р. підпав під мобілізацію і пішов рядовим на фронт. В армії працював художником і малював портрети фронтовиків, виконував замальовки під час перепочинків. 1945 р. повернувся додому в Стрий, влаштувався художником в ремонтно‑будівельну контору, за сумісництвом керував художньою студією в будинку культури та художнім гуртком у будинку піонерів, а згодом учителював у школі. Його роботи зберігаються у фондах Стрийського краєзнавчого музею «Верховина». Виконав іконостаси та окремі ікони для церков Стрийщини, Дрогобиччини, Сколівщини. На жаль, на них не зазначено авторство з огляду на те, що творилися вони в радянський час.
Ікони
У наві церкви є чудова ікона першої половини XVII ст. з зображенням Юрія Змієборця. На жаль, вона зберігається поза історичним контекстом, місце її походження невідоме. За атрибуцією кандидатки мистецтвознавства, завідувачки відділу давнього українського мистецтва Національного музею імені Андрея Шептицького у Львові Марії Гелитович, на датування вказує обрамлення, рослинний орнамент рельєфного тла, трактування архітектури, об’ємне моделювання лику св. Юрія. Ікона потребує реставрації, зокрема, дослідження щодо записів.
Довкілля церкви
На схід від церкви поставили восьмигранну в плані триярусну муровану дзвіницю. Навколо храму розташований тихий, доглянутий сільський цвинтар, де поховані у родинному склепі представники знаного на межі ХІХ — ХХ ст. галицького роду Шанковських; парох, о. Михайло Дацишин (1914–1993); парох, о. Мартин Гаврилюк (1918–2000).
текст: Мар’яна Студницька
світлини: Олекса Піджарий
Пов’язані покликання
Дацишин В. Три спомини про батька. Щедра нива отця Михайла Дацишина. Збірник спогадів і матеріалів. Дрогобич: Посвіт. 2015. 176 с.
Пастух Р. Стрийщина крізь віки : енциклопедична книга-альбом. Дрогобич: Коло, 2011. 520 с.
Тарас Я. Майстер Василь Турчиняк – будівничий церкви св. Юрія в с. Дуліби Стрийського району: реальність та переказ. Фортифікації. 2021, Випуск 14. С. 103—121.
Типчук В. Мистецькі традиції і новаторство у творчості Василя Турчиняка 1900—1939 років: автореф. дис… канд. мистецтвознавства 17.00.06. Львів, 2002. 20 с.
Ханас З. Тонким досконалим штрихом. До 100-річчя Богдана Гумецького. Сторінка у Facebook.
Шематизмъ всего клира греко-католицкои Митрополичои Архіепархіи Львовскои на рокъ 1914. Львовъ, 1913. 610 с.
