22 березня 1842 р. народився #Микола_Лисенко – засновник української національної музики, український композитор, піаніст, громадський діяч. Він поклав власне життя на вівтар боротьби за відродження українського національного духу і свідомості.
Одним з його найсильніших бажань було об’єднання нації з її подальшою боротьбою за право бути собою, вільно говорити рідною мовою і берегти власні традиції.
Микола Лисенко – засновник і одночасно легенда і вершина української класичної музики, як Тарас Шевченко для української літератури.
Ім’я Миколи Лисенка в історії української культури тісно пов’язане з епохою, протягом якої відбувалося становлення української музики як професійного роду діяльності творчих людей. У числі головних заслуг знакової для всієї України творчої людини можна назвати наступні:
як композитор Лисенко є засновником національної композиторської школи в Україні, його називають автором національної музичної мови; в часи, коли українська мова навіть не вивчалася в школах, а патріотичні рухи були під суворою забороною імперської влади, Лисенко присвятив своє життя розвитку української культури; мистецтво Лисенко використав які зброю для боротьби за пробудження національної самосвідомості рідного народу.
Досягненню цієї мети він присвятив все своє життя, свій талант блискучого піаніста-віртуоза і хорового диригента, видатного педагога і безкомпромісного в боротьбі за Україну громадського діяча.
Найвіртуозніший піаніст України свого часу. Майстерність Лисенка вражала сучасників не тільки з числа співвітчизників. Іноземні критики давали виконанню маестро найвищу оцінку.
Микола Лисенко – найвидатніший педагог української класичної музики. У 1904 році він відкрив двері своєї Музично-драматичного школи в Києві.
Захистив дисертацію про розмноження водоростей Закінчивши гімназію, Лисенко вступив на природничий факультет Харківського університету. Але 1860 року через матеріальні труднощі родина Лисенків переїхала до Києва, і Микола разом із троюрідним братом Михайлом Старицьким перевівся до Київського університету. Його він закінчив із відзнакою, а 1865 року захистив дисертацію на тему “Розмноження нитчастих водоростей”.
“Музичний революціонер”, який випередив свій час. Його інновації наші корифеї європейської музики стали застосовувати лише через 10-20 років після їх появи у творах Лисенка.
Лисенко прославив українську національну музику в усьому світі. Його твори донині виконуються на оперних і театральних сценах багатьох країн. Опери, симфонії, рапсодії та інші його твори зберігають актуальність через багато років після життя композитора.
Написана майстром “Українська сюїта” викликала справжній фурор. До цього часу ніхто з композиторів не поєднував народну творчість і канонічні танцювальні форми. Він намагався вивести своїх слухачів «з хуторянської обстановки в найширший європейський світ».
Лисенко – один з перших керівників “Українського клубу”, який відстоював українську незалежність (зрозуміло, в рамках царської Росії програмною вимогою клубу була автономія України) і демократизацію політичного життя.
Лисенко – один із засновників українського національного оперного театру в Києві. Знаменною подією в житті не лише композитора, а й усього українського мистецтва була спільна робота Лисенка та його троюрідного брата, драматурга Михайла Старицького над оперетою “Ніч перед Різдвом” за мотивами твору Гоголя. Вперше цей твір на сцені Київського міського театру було виконано аматорським театральним гуртком 24 січня 1874 року. Саме цей день вписаний в історію українського мистецтва як дата народження оперного театру в Україні.
Лисенко є автором музики 2 творів, без яких неможливо собі уявити українську націю, ці пісні затверджують духовну велич окремої людини і всього народу. Композитор створив музику, на яку покладені слова найвідомішого твору Івана Франка “Вічний революціонер”.
Ще одним знаменитим творінням композитора є музика до вірша Олександра Кониського “Молитва за Україну”, більше відомого як духовний гімн України “Боже, Великий, Єдиний”. У 1992 році цей твір офіційно отримало статус гімна української православної церкви Київського патріархату. Наприкінці 20 століття пісня сприймалася як другий державний гімн незалежної України.
Саме Лисенко є засновником професійної творчої освіти в Україні.
Творчість Шевченка стало для композитора альфою і омегою. Написану на прохання львівського об’єднання “Просвіта” музику до “Заповіту” Лисенко називав своїм першим твором. Буквально напередодні дня смерті написав композитор хор “Боже, нашими ушима чули твою славу” на текст шевченківського 43 “Псалма Давида”.
Крім 3 кантат і 18 хорів на вірші Шевченка, вокально-хорова частина творчої спадщини Лисенка включає також 12 оригінальних хорових творів на тексти українських поетів. Слід зазначити, що в числі 12 хорів є 2 твори, також присвячених Шевченку, – “Жалібний марш” на слова Лесі Українки та кантата “До 50-х роковин смерти Т. Шевченка”, приурочені до річниці смерті геніального поета.
За 70 років життя Лисенко написав 11 опер, крім того, у співавторстві з театральними колективами – зачинателями українського театрального мистецтва створив музичне оформлення ще для 10 постановок. Історії створення опер композитора дуже різні, деякі з них, на думку музичних критиків, не можна вважати елементами творчості Лисенка. Приміром, “Андрішіада” є поєднанням популярних мелодій з інших класичних опер, своєрідним “капусником”.Оперу ”Тарас Бульба”, яку створював протягом 35 років, у постановці Лисенко так і не побачив.
В останні роки свого життя композитор очолював першу легальну українську громадсько-політичну організацію “Київський український клуб”. У 1906 році він створив “Об’єднаний комітет зі спорудження пам’ятника Тарасу Шевченку”, на адресу якого надходили благодійні пожертвування з Австралії, Канади, США та європейських країн. Останньою громадською акцією в діяльності Лисенка було святкування 50-ї річниці смерті Шевченка.
Навколо національної ідеї він активно об’єднував творчу молодь усюди, де тільки була можливість це зробити. Місцем такого збору інтелігентів-патріотів було і Київське літературно-артистичне товариство, створене в 1895 році нібито як форпост російської культури. З часом первісний характер члени об’єднання змінили на власний розсуд, перетворивши організацію в центр пропаганди української ідеї та національної культури, що і стало причиною закриття її у 1905 році.
З легкої руки маестро виник також гурток “Молода література”, більш відомий українській громадськості, як “Плеяда молодих українських літераторів”. З цього “гнізда” вилетіли у великий світ Леся Українка, Людмила Старицька-Черняхівська, Максим Славинський, Володимир Самійленко, Сергій Єфремов та багато інших літераторів та громадських діячів початку 20 століття.Помер Микола Віталійович 6 листопада 1912 року. Його поховали на Байковому кладовищі у Києві.
Похорон Лисенка історики називають першою демонстрацією української самосвідомості. До Києва для участі у церемонії поховання приїхали люди з усіх куточків України. Згідно з історичними даними, приїхало до Києва на похорон маестро від 30 до 100 000 людей. Нинішній бульвар Шевченка був повністю забитий людьми, навіть на дахах і на деревах сиділи бажаючі попрощатися з українським генієм. Після похорону царські поліцаї знищували відзняті на церемонії матеріали.
ТРИМАЙМО СТРІЙ УКРАЇНСТВА! 
