МИКОЛАЇВСЬКЕ ОПІЛЛЯ ЄДНАЄ УКРАЇНУ

Територія етнографічного регіону Опілля входила до відомої землеробської цивілізації Трипільської культури, що існувала 5500 років до нашої ери.

.

А саме слово Опілля багатозначне і сакральне. Територія Опілля – це безлісі ділянки орних земель з родючими ґрунтами, що обрамлені природними луками, лісовими масивами, це затишні села, що вирізняються своєю мальовничістю, це край поселень праукраїнської землеробської цивілізації і того етносу, що ґрунтується на повазі до землі і природи.

.

А культура Опілля є синтезом різних впливів. Тут поєднуються елементи української народної культури з польськими, австрійськими та іншими. Це проявляється у народних ремеслах, музиці, танцях, одязі та святкуваннях, а однією з найвідоміших складових культурної спадщини Опілля є традиція проведення українських вечорниць.

.

І власне, 13 грудня на території самобутнього етнографічного краю Опілля у музеї Уляни Кравченко і Миколи Устияновича Миколаївської ТГ запущено новий просвітницько-краєзнавчий проєкт #Миколаївське_Опілля_єднає_Україну. Це проєкт виплеканий у традиціях поваги до історії, культури, спадщини і древніх цінностей всієї української нації. Це проєкт єднання у молитві, у слові, у традиціях всіх субетносів українського етносу, що на території перлини української культури Опіллі.

.

Цим проєктом музей відновлює справжню опільську атмосферу – українських вечорниць. Саме тих вечорниць, які обожнювала Уляна Кравченко і які благословив Микола Устиянович, які сьогодні зустрічали нас у своїй садибі, щоб познайомити з історією та культурою, з обрядовою традицією українських вечорниць та особливою традицією – традицією гостинності.

.

До передріздвяних наших вечорниць доєдналися і талановиті майстрині з тимчасово окупованих територій України:

 Луганська область Краснодон – Ольга Нєстєрова ;

 Херсон – Ірина Сікора;

 Донець – Любов Зварич;

 Марганець Дніпропетровська область – Елена Фомічова ;

 Харків- Лідія Бусловська;

 Харків – Олена Житник ;

та майстрині Миколаївського Опілля.

.

Серед учасників сьогоднішнього дійства була неймовірно талановита учнівська і студентська молодь, яка розповідала про самобутній етнографічний край Опілля зі своїми особливими традиціями, культурою та історією, яка надихала співом та музикою, яка дякувала українським захисникам і пробуджувала віру та надію у нашу перемогу.

.

Майстрині мали можливість презентувати справжні шедеври бісерного мистецтва, поділитися оригінальними техніками, а молодь отримала можливість приміряти унікальні прикраси з бісеру.

.

Опілльська вишивка і опільські прикраси здавна славилися своїм неповторним шармом, які вирізняються своїми яскравими кольорами, геометричними орнаментами, глибоким символізмом, а також насиченістю кольорів – червоного, чорного, жовтого, зеленого. І це справжнє диво українського народного мистецтва..

.

Неповторний опільський колорит ми відчули і насолоджуючись і різноманітними смаколиками та лєгумінами, якими щедро був засервірований стіл. І направду, Опілля з’єднало Україну, бо ми мали можливість смакувати і гастрономічну спадщину – гарбузову ікру, яку готували на територіях Донецької, Харківської, Дніпропетровської та Херсонської областей.

.

А на завершення всі разом виконали спільну Коляду, яка виконувалася серцем та з вірою у переможний мир.

.

Дякуємо всім учасникам потужного і націостверджуючого дійства по єднанню і відновленню нашої ідентичності.

Дякуємо Андрій Щебель – міський голова м. Миколаєва Львівської обл. за сприяння.

Дякуємо Миколаївська міська територіальна громада за підтримку.

Дякуємо Миколаївська міська радіоредакція-Миколаїв на Дністрі- за дихання в унісон.

Дякуємо ТІЦ СТРИЙ за інформаційний супровід і технічну підтримку/

Дякуємо HelpAge Ukraine – Представництво HelpAge International в Україні за участь.

Низький уклін директору музею Марія Ганич .

@читачі ТРИМАЙМО СТРІЙ УКРАЇНСТВА РАЗОМ!

ДЛЯ ДОВІДКИ

Українська учителька, письменниця, активістка українського жіночого руху, перша на західній Україні поетеса, чиї твори стали популярними.

Уляна Кравченко – це творчий псевдонім Юлії Марії Шнайдер (у заміжжі Німентовської), яка є знаковою постаттю українського жіночого руху і нашої національної історії. Маючи по батьковій лінії німецьке коріння, вона обрала для літературного псевдоніму українську версію свого прізвища (“Шнайдер” із німецької перекладається як “кравець”). Письменниця змалку добре знала польську і німецьку мови, але, як щира українка, на зшитках своїх поезій підписувалась «Уляна Улянівна Кравченко». Упродовж усього життя вона укріплювала й розвивала свою національну свідомість.

.

На початку 1880-х Уляна Кравченко стала завзятою борчинею за поширення прав жінки, ідейною соратницею Наталі Кобринської.

У міжвоєнний період Уляна Кравченко тісно співпрацювала з Союзом Українок. Вона є авторкою слів гімну цього товариства «За нами, сестри, темінь ночі…». За виняткові творчі заслуги у вихованні молодшого покоління українського жіноцтва 1929 р. її обрали почесною членкинею Союзу Українок.

.

Основою творчого життя і громадянського чину цієї непересічної жінки стала ідея жертовної самопосвяти для рідного народу. До глибокої старості вона підтримувала зв’язки з творчою молоддю, відомими українськими літераторами і діячами. Попри поважний вік, проблеми зі здоров’ям та інші труднощі, писала, творила, жила літературою і в літературі, постійно перебувала у національному літературному процесі та громадській діяльності.

Це була справді Велика Громадянка – «жінка виїмково шляхетна, добра, достойна, людина великої духової культури”.

Священик УГКЦ, письменник, громадський діяч Батько українського маляра, представника класицизму й академізму в Галичині, письменника і публіциста, народовця Корнила Устияновича.

Походив із родини посадника міста Миколаїв на Львівщині. Початкову освіту здобув у Миколаєві, далі закінчив нормальну школу у Львові (1820—1824) та Львівську гімназію (1824—1830), також 2 курси філософського факультету університету (1830—1832) та (1838). У 1835 р., будучи семінаристом, увійшов до гуртка Маркіяна Шашкевича. Друкуватися почав 1836 року. Став ініціатором і співзасновником літературно-наукового товариства «Галицько-Руська матиця».

Доньки Устияновича Ольга та Марія (сидить) з Ольгою Кобилянською, 1882 р.

Був парохом у селищі Славсько (Стрийщина), м. Сучаві, чернівецьким деканом.

1848 року — один з ініціаторів «Собору руських учених» (центральною подією «Собору» (19 жовтня 1848 р.) була програмна промова Миколи Устияновича). Виступав за єдність Галичини і Наддніпрянщини.

1861–1866 — посол до Галицького крайового сейму.

1868 р. один із співзасновників та очільників «Просвіти».

Деякий час редагував урядовий часопис «Галичо-Рускій ВЂстникъ». З 1870 р. жив у м. Сучаві (Буковина). Там заприятелював з родиною Кобилянських, знав Ольгу Кобилянську змалечку, його доньки потоваришували з майбутньою письменницею, особливо Ольга, яка товаришувала з нею до кінця життя.

Помер у Сучаві 1885 року.

.

«Не послідню силу, — писав у некролозі Іван Франко, — покрила буковинська земля… умер один із перших будителів нашого народного духу, друг Маркіяна, „Соловейко“, як звали його молодші товариші, умер, залетівши на старості літ на чуже поле, забажавши співати „по нотам“».

.