ХОДОРІВЩИНА – НЕПОРУШНА СПАДЩИНА УКРАЇНИ!

Сьогодні, 12 вересня 2023 на території Ходорівської міської ради у приміщенні Палац Культури М. Ходорів відбулось друге засідання робочої групи по відновленню, збереженню та промоції історично-культурної спадщини Ходорівщини.

В межах засідання робочої групи представники районної, міської влади, науковці, працівники культури і освіти та громадські діячі проаналізували матеріали для публікування про об’єкти культурної спадщини ТГ у науково-популярному журналі “Наша спадщина”, що видається у Львові і який власне присвячений проблемам культурної спадщини, історії, охорони пам’яток історії та культури.

Дякуємо товариству за плідну працю у презентуванні культурної спадщини регіону Опілля , Ходорівської громади.

Учасники зустрічі скористалися можливістю відвідування музею Ярослави Стецько у с. Юшківці, директор #Володимир_Лагоцький.

Бо саме у с.Юшківцях Ходорівської ОТГ видатна українка Слава Стецько розпочинала свою трудову та громадсько-політичну діяльність.

Славу Стецько знали прем’єр-міністри, президенти, високопосадовці різних країн світу. Вона очолювала Антибільшовицький блок народів. Керувала у Мюнхені розгалуженою структурою ОУН.

Свої двері музей Ярослави Стецько відкрив до Дня Незалежності України 24 серпня 2010 року.

Ярослава (Слава) Йосипівна Стецько — українська політична діячка, журналістка, співорганізатор Червоного Хреста УПА, жіночої мережі та юнацтва ОУН, 2-й керівник Антибільшовицького блоку народів (АБН). Дружина Ярослава Стецька. 5-й Голова ОУН(б) (1991—2001). Перший лідер партії Конгрес українських націоналістів (КУН). Народний депутат України 2-го, 3-го та 4-го скликань

Народилася 14 травня 1920 року в селі Романівка Теребовлянського повіту Тернопільського воєводства Польщі (нині Тернопільський район Тернопільської області України) у заможній селянській родині. Закінчила п’ять класів сільської народної школи села Романівка й вступила в польську гімназію в місті Теребовля. Закінчила шість класів Теребовлянської гімназії та два класи гуманітарного ліцею в Теребовлі й у 1939 році склала матуру, була діяльною в Марійській дружині. Член ОУН із 1938 року.

З осені 1939 року по червень 1941 року працювала вчителькою та завідувачем початкової школи в селі Юшківці Новострілиського району Дрогобицької області (тепер Стрийського району Львівської області). У 1940 році записалася на заочне відділення філософського факультету Львівського університету.

Наприкінці червня 1941 року брала участь у встановленні української влади під проводом ОУН в місті Бірці, була призначена культосвітнім референтом. У 1941 році розпочала навчання на будівельному факультеті Львівської політехніки. З осені 1941 року — на підпільній роботі. 1943 року ув’язнена німцями у Львові. У 1944 році за вказівкою Проводу ОУН виїхала за кордон: спершу до міста Криниці, а потім — до Відня. 1945 року брала участь у вивезенні з лікарні містечка Шіттенгофена (на території Чехії) та звільненні з-під більшовицького арешту пораненого Ярослава Стецька. Член Проводу ОУН.

У 1946 році одружилася з Ярославом Стецьком. У Мюнхені завершила технічні та мовні студії в Правничому інституті (німецька та французька мови).

Член Центральної Управи СУМ (1948—1953). З 1968 року — керівник сектору зовнішньої політики Проводу ОУНр. Була членом ЦК Антибільшовицького блоку народів (АБН), президентом АБН, головним редактором ABN-Correspondence (з 1948), квартальника «Ukrainian Review» та різних видань АБН, організатором конференцій АБН та учасницею міжнародних антикомуністичних конгресів, співорганізатором Європейської Ради Свободи.

Після здобуття Україною незалежності 24 серпня 1991 року повернулася на Батьківщину, пробувши довгі роки у вимушеній еміграції й не набувши іноземного громадянства.

Очолювала Конгрес Українських Націоналістів із 1992 року. У 1991—2001 роках — голова проводу ОУН(б).

Була депутатом Верховної Ради України другого, третього та четвертого скликань від виборчого округу № 89 Івано-Франківської області. Була найстарішим депутатом, через це відкривала засідання новообраної Верховної Ради.

Померла в мюнхенській лікарні 12 березня 2003 року, не доживши двох місяців до свого 83-го дня народження. Була похована 16 березня на Байковому кладовищі в Києві (ділянка № 49б).

ДОВІДКА:

Експозиції музею Ярослави Стецько.

У першій залі музею висять портрети головний українських націоналістів – Євгена Коновальця, Степана Бандери, Романа Шухевича, Ярослава та Ярослави Стецько. Поряд з портретами написана історія життя Ярослави Стецько. Далі є багато фотокарток: фото подружжя Стецьків з Рейганом, виступ з трибуни Верховної Ради, світлина, де пані Ярослава варить кутю. Працівники музею кажуть, що пані Стецько була хорошою господинею та вміла і любила готувати. Наступна зала розташована у підвалі. Саме там колись друкували та розповсюджували заборонену газету «За Українську Державу» та журнали «Повстанець» і «Український комар». Тут ви зможете побачити макет друкарського верстату, на якому друкували підпільну літературу. Оригінал, на жаль, не зберігся. У наступній залі відтворено київський кабінет Ярослави Йосипівни.

Тут є її особисті речі: стіл, крісло, телефон, друкарська машинка, прапори та навіть ікона. Багато речей до музею Ярослави Стецько передали її родичі. Серед них є справжня домоткана сорочка. Її подарували пані Ярославі під час поїздки до Тернополя. Особливе місце у музеї займає виставка стародавніх ікон. Тут ви зможете побачити дві ікони кінця 19 століття. Вони виконані на домотканому полотні, всередині знаходяться засушені рослини, а обличчя та руки Ісуса Христа та Богоматері зроблені зі слонової кістки. Також ще один цікавий експонат – макет справжньої криївки. Схожа колись була захована у лісі неподалік Юшківців.

Тож, пізнаваймо, промуймо і генеруймо своє, бо то наша бронь.

ТРИМАЙМО СТРІЙ УКРАЇНСТВА РАЗОМ