мої топ-10, чому Ходорів треба побачити хоч раз у житті:
1. Щоб побачити пам‘ятник Ісусові Христу – не треба витрачати страшні гроші, аби дістатися до Ріо-де-Жанейро. До Ходорова дорога дешевша і ближча! Зі Львова і Франківська ходять електрички і маршрутки. А якщо раптом їхатимете автівкою в Карпати, з‘їдьте 15-ть кілометрів убік з Франківської траси за вказівником – не пожалкуєте.
.
.
2. Любите ловити або їсти рибу – вам у Ходорів, бо це місто рибалок. Навіть на гербі чувак із сітями і вудкою. А в місті рибалок – річка, озеро, ставки. Ті, хто не любить ловити рибу, лише споживати, можуть її замовити у Ходорівському рибгоспі (він по дорозі на Ходорів) або й навіть у готовому вигляді скуштувати в кафе неподалік.
.
.
3. Можливо, рибу тут колись куштував сам Симон Петлюра. Так-так, він був у Ходорові! А приймав його Євген Петрушевич. У місті відбувалися перемовини представників Антанти. І збиралися вони там, де зараз 3-я школа. Історія будівлі – така ж, як історія України. За часів Австрії там був повітовий суд, потім школа, як прийшли совіти – в‘язниця НКВД, а потім знову туди вернулася школа. Вчився в ній один із героїв Небесної сотні Роман Точин, якого розстріляли на Інститутській. Тому 3-я школа тепер названа його іменем.
.
4. Жила у Ходорові Ірина Вільде – письменниця, крута тітка, з дуже цікавою біографією. Написала «Повнолітні діти» – про підлітків, як на 1939 рік, коли книга вийшла друком, – дуже відверта і смілива. Маєте дітей перехідного і підліткового віку – дайте їм почитати. А чого Вільде занесло до Ходорова? – Втікала від гітлерівців. Переїхала сюди до батьків, її тато був вчителем, викладав в одній із шкіл. Вона тепер названа їхніми іменами. Будівлі школи скоро буде 100 років (я теж там училася).
.
5. Ходорівська перукарня! Ви мусите її побачити. Щоб зрозуміти, на скільки вона давня, просто подивіться на кактус у її вікні. А ще зацініть оці скляні двері і вікна родом із 30-их минулого століття. Всередині правдивої галицької фризієрні – дуже атмосферно: старі столи і шафки, дерев‘яні панелі на стінах, дзеркала в дерев‘яних рамах. Пригадую, як мама водила мене малою туди стригти. Все довкола здавалося якимось магічним – ніби з казки. Сподіваюся, що місто розуміє, на скільки цінна ця перукарня. А на місці тих, хто в ній працює, я б брала гроші не лише за стрижки, але й за відвідування перукарні як музейного об‘єкту, щоб потім ці гроші йшли на підтримання отієї всієї фризієрської старовини. Навмисне не даю знимки інтер‘єру, бо ви мусите побачити це на власні очі!
.
6. Ходорівські храми. Є старовинний костел. За радянських часів у ньому був спортзал від 2-ої школи. Мене туди якось на свято запросила подружка, яка там вчилася. Було дивне відчуття: над головою склепіння, а під ногами дерев‘яна підлога, помальована темнозеленою і коричневою фарбами із баскетбольною розміткою. Зараз костел відновили, там правлять меси, довкола зробили затишне подвір‘я.
Греко-католицька церква Косми і Дам’яна з’явилася в Ходорові завдяки Андрею Шептицькому. Це він наказав її збудувати. За два роки церква відзначатиме своє століття.
А на іншому кінці міста, майже на виїзді в сторону Стрия – побачите «храм третього тисячоліття». Так називають цю сучасну церкву за незвичні форми. Будували її дуже довго. Архітектор, який спроектував храм, не дожив, щоб побачити свій задум у завершеному вигляді.
Була ще в Ходорові синагога – друга найстаріша дерев‘яна синагога в Україні, яку безповоротно під час 1-ої Світової знищили російські війська. Так що фото божниці хіба в інтернеті шукати.
.
.
7. В Ґуґла треба питатися і про замок у Ходорові, і про вокзал. Вони теж не дожили до наших днів. Але недалеко від вокзалу є лікарняний парк, у якому знайдете Палац барона Козіма де Во. Там зараз один із корпусів лікарні. Дзідзьо знімав у ньому свій фільм Dzidzio Перший Раз. Місце з настроєм. Довкола літають ворони. Будинок обвиває плющ. Я пам‘ятаю ще, як на вікнах панської мисливської резиденції були дерев’яні віконниці, але вони не дожили до теперішніх днів. Тато розповідав, що коли прийшов молодим лікарем, то ще застав і старовинні шафи, і клямки на дверях позолочені. Все це теж потім зникло. Куди? – Хтозна… Але в деяких палатах теперішнього терапевтичного відділення можна натрапити на раритетні речі з часів минулої слави. Наприклад, в одній я колись побачила замурований камін.
.
8. А ще зверну вашу увагу на будівлі ходорівського ЦНАПу, Міської ради, клуба, аптеки в центрі міста, старої Цукровні (ходорівський цукор-рафінад колись подавали до чаю у потягах чи літахах, вони були в обгортках з малюнками поїзда чи літака, відповідно) чи на будинок біля авто- і залізничного вокзалів, де колись був готель Тайхмана, і на рештки площі Ринок. Якщо їх скласти в один пазл, то можна зрозуміти і уявити, як колись виглядали і жили галицькі містечка.
.
9. Ну, а для тих, хто не любить усі ці архітектурні, сакральні пам‘ятки, кого не проймають історії про Петлюру і Дзідзя, про перукарні і маєтки, але захват викликають згадки про природу, – у Ходорові теж дещо знайдеться. Тут є заказник «Діброва», в якому водиться всіляка живність. На одному лише ставі – лебеді, качки, чайки, бузьки, чаплі і інші птахи, назв яких я не знаю. А поблизу є лісок. І ще одна цікавинка – цегельня. Бачили коли-небудь, як випікається цегла? Ні? – Тоді вам точно треба у Ходорів!)
.
10. І остання причина приїхати до Ходорова – масаж у Viktor Vakulyuk. Робить жорстко, але дієво, збирає по частинах і ставить на ноги, аж в очах розвиднюється. Сама інколи до нього навідуюся. Хотілося б частіше, але шкода, що він у Ходорові Львівської, а не Київської області.
Хоча… Ходорів на Львівщині – неповторний! Тому гарно вам там провести час (ціни в ходорівських кафе, до речі, такі, від яких піднімається настрій 
)!
)!.
