Гетьманом української опери та рицарем української пісні називають композитора #Миколу_Лисенко, чию 111- у річницю вшанування від дня смерті відзначаємо саме нині – 6 листопада.
До найвідоміших творів Лисенка належить музика «Молитви за Україну», написаної Олександром Кониським ще 1885 року. Дуже актуальні її слова нині: «Боже, великий, єдиний, Нам Україну храни».Микола Лисенко створив численні аранжування народної музики для голосу й фортепіано, для хору та мішаного складу, а також написав значну кількість творів на слова Тараса Шевченка, опери «Тарас Бульба», «Наталка Полтавка»..
Життя і творчість Миколи Лисенка – приклад відданості й самопосвяти українству, який за потужністю і значенням став наріжним каменем у розбудові національної музичної культури та її піднесенні до світового рівня.Цілком зрозуміло, що митець-корифей такого масштабу залишив відбитки своєї геніальності і в окремих регіонах, особливо в тих, де побував особисто.Одним із них є місто Стрий, розташоване на західноукраїнських теренах. Контакти М. Лисенка зі Стрийщиною охоплюють як персоналістичний, так і культурно – мистецький, і громадський вектори. Цих питань певною мірою торкалися такі дослідники, як Ф. Колесса, М. Кравців, C. Грица, М. Загайкевич, Р. Сов’як, О. Миронова, У. Молчко та інші. Проте названа тематика досі не знаходила спеціального окремого висвітлення, з чого випливає актуальність статті. Її мета – з’ясувати аспекти зв’язків М. Лисенка зі Стрийщиною..
У листах Лисенка знаходиться згадка про Стрий під час спільної поїздки з Олександром Русовим у Карпати (липень 1873 року). Тоді вони оглянули все місто, а також побували на мості через річку Стрий, де Лисенко вперше побачив обриси гір на горизонті. Величний пейзаж захопив його.З Козьової, дізнавшись про епідемію холери в горах, повернулися назад у Стрий, а звідти залізницею через Дрогобич, Самбір, Хирів до Перемишля.Із музично-мистецьких персоналій, уродженців Стрия і Стрийщини, з Лисенком безпосередньо контактували Остап Нижанківський і Філарет Колесса. Під впливом листування з М. Лисенком значно інтенсифікував свою фольклористичну діяльність..
О. Нижанківський активно долучився до влаштування “мандрівних концертів” по Галичині, Поділлі й Буковині, в яких брав участь хор із студентів і гімназистів Львова, Перемишля, інших міст. В одній із так званих “угорських мандрівок”, маршрут яких пролягав через “століттями мадяризоване” Закарпаття, хор виконував кводлібет і “На прю” М. Лисенка, хорові композиції Ф. Колесси, А. Вахнянина, Д. Бортнянського, П. Ніщинського. Диригентом був О. Нижанківський .Як відомо, О. Нижанківському доручили почесну місію диригування зведеними хорами (8 галицьких “Боянів”) на концерті з приводу ювілею 35-літньої творчої діяльності М. Лисенка 1903 року у Львові. Виконувалися кантати ювіляра “Радуйся, ниво неполитая” та “На вічну пам’ять Котляревському”. Оцінки хорового виступу суттєво відрізнялися – від беззаперечного схвалення до несприйняття (наприклад, з боку І. Франка). Та сам М. Лисенко, хоч і визнав, що на репетиціях прохав диригента про виправлення, залишився задоволений і вдячний.У 1909 р. Микола Лисенко їдучи на лікування з Києва у Німеччину по дорозі відвідав Стрий та Народному домі м.Стрия слухав у спів “Стрийського Бояна” і дав високу оцінку хорові і його диригентові Остапу Нижанківському ..
О. Нижанківський повернувся до Стрия і у 1913 року очолив засновану в Стрию філію Музичного інституту імені М. Лисенка.Фольклорист світової слави, композитор і диригент Ф. Колесса розпочав знайомство з музикою М. Лисенка, як хорист гімназійного хору в Стрию під орудою О. Нижанківського. Відразу захопився Лисенковою творчістю, тому самотужки студіював придбані у Львові видання та здійснював власні творчі спроби “гармонізацій” і випробовував їх з хором Стрийської гімназії.
На основі Лисенкової автобіографії і короткого огляду його діяльності І. Франком, як також “власних спостережень”, Ф. Колесса написав реферат і прочитав його в гуртку гімназистів, а у спогадах про Лисенка до його 100-річчя написав: “Жоден концерт нашого товариства не обходився без Лисенкових номерів Ф.Колесса надсилав свої твори Лисенкові. Листи відповіді стали “заочною школою”, з якої Ф. Колесса черпав практичні поради, розширював свій мистецький світогляд, діставав стимули не лише до збирання фольклору, а й до поглиблених етнологічних досліджень.Для Ф.Колесси дуже значимі були професійні повчання досвідченого майстра Лисенка з рекомендаціями щодо поповнення знань, з роздумами про пісенний фольклор і свій, і чужий. Нотні приклади доповнювали поради, і водночас Лисенко просив не сприймати свій гострий осуд як застереження від діяльності, бо “краще ж, коли збоку трапляється чоловік, котрий не від злого серця, а з прихильного заміру вказує землякові хиби”.Показово також, що, вітаючи Ф. Колессу з одруженням, побажав пізнати в дружині найревнішу помічницю “у всіх заходах не лише родинних, а й народньо– суспільно-політичних” . Ф. Колесса написав промову до Лисенкового ювілею 1903 року, яку мав виголосити на урочистому зібранні у Львові. Проте в зв’язку з народженням сина, названого Миколою в честь Лисенка, зміг приїхати тільки на другий день і особисто познайомитися з ювіляром.
Культурно-мистецький Стрий був пов’язаний із Лисенком також після його смерті. В місцевому театрі імені М. Старицького в 1920-х роках за керівництва Василя Коссака з успіхом ставилися оперети “Наталка Полтавка” та “Чорноморці” .Перші два роки – 1937 і 1938 – заходами Союзу Українських Професійних Музик тут видавали журнал “Українська музика”, що в останній 1939 рік виходив у Львові. Головним редактором був д-р Зіновій Лисько, тодішній директор філії Вищого Музичного Інституту імені М. Лисенка в Стрию.Загальногромадський вектор зв’язків М. Лисенка зі Стриєм стосується важливої події в житті міста – відкриття Народного дому 1 січня 1901 року. Будівля була особливою. Є. Олесницький зазначив із цього приводу: “На фасаді в спеціальних нішах дому вміщено наших перших героїв духа. Це могуче слово Тараса Шевченка, Івана Котляревського, Маркіяна Шашкевича, Миколи Устияновича, Юрія Федьковича. Це голосна пісня Миколи Лисенка витає над цим домом. Зі словами цих діячів, з їх піснею ми підемо сміло назустріч новому століттю”. Погруддя Лисенка на фронтоні цього будинку стало свідченням пошани стриян до композитора-громадянина, усвідомленням ролі його невтомної творчої праці для культурного поступу українців. І справді, Народний дім прославився як осередок духовного життя Стрийщини..
Таким чином, Стрий і Стрийщина пов’язані з ім’ям Миколи Лисенка в персоналістичному, культурно-мистецькому й громадському аспектах, тісно переплетених між собою.Помер Микола Віталійович 6 листопада 1912 року. Його поховали на Байковому кладовищі у Києві.
О. Нижанківський і Ф. Колесса були у складі делегації Галичини на похороні Лисенка. До неї також увійшли С. Людкевич, В. Шухевич, Є. Онацький і М. Волошин.У прощальній промові Нижанківського пролунали, серед інших, такі думки: “… як колись Шевченко словом, так тепер Лисенко своїми піснями наелектризовував нас, надихнув сили в дрімаючу суспільність, вклав сміливі поривання в нашу душу, зруйнував перешкоди, що відділяли українців від галичан” .Похорон Лисенка історики називають першою демонстрацією української самосвідомості. До Києва для участі у церемонії поховання приїхали люди з усіх куточків України. Згідно з історичними даними, приїхало до Києва на похорон маестро від 30 до 100 000 людей. Нинішній бульвар Шевченка був повністю забитий людьми, навіть на дахах і на деревах сиділи бажаючі попрощатися з українським генієм. Після похорону царські поліцаї знищували відзняті на церемонії матеріали. Яка глибоко повчальна ця сумна, але така могутня, прекрасна церемонія проводів людини, яка відслужила своїй справі..
Доки живе український народ, доти житиме пам’ять про Миколу Лисенка, доти звучатимуть його пісні.Частково використано матеріали О. О. Кузнецової
